Пошук

Психологічне насильство

Психологічне (або емоційне) домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім'ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім'ї, які залежні від людини та потребують догляду. Як-от дітей чи людей старшого віку.

 

Ознаки психологічного насильства:

·        постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;

·        звинувачення, засудження, словесні образи;

·        обзивання нецензурними словами, приниження;

·        ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);

·        покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;

·        зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;

·        відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;

·        ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;

·        знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.

 

Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.



Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша з-поміж усіх його видів — 45%.

 

Прояви психологічного насильства щодо дітей:

·        образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:
— «Ти тупий/тупа»;
— «Так і виростеш нездарою»;
— «Чого витріщився — вчи!»;
— «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»;
— «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;

·        втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:
— «Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає»;
— «Іди і скажи йому/їй, що він/вона "поганий"/"погана"»;
— «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»;
— «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»;
— «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»;

·        постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;

·        ігнорування дитини як спосіб покарання.

 
Головні завдання, система організації, практична робота з дошкільнятами, програмно-методичне забезпечення
Самопідготовка школярів, виховні заняття, проекти, профорієнтаційна робота, шляхи соціалізації вихованців