Міф 3: «Усі ці вихованці дитбудинку - хворі й агресивні».
Запис «практично здоровий» у медичній карті вихованця дитячого будинку - велика рідкість; більшість дітей мають соціально-педагогічну занедбаність, порушення розвитку мовлення, ЗПР (затримку психічного розвитку), високу тривожність, агресивність, неконтактність, часто зустрічають ся енурез, нейродерміт, гастрит та інші психосоматичні захворювання. Слід розібратися в істинних причинах такого стану дітей. Подібні прояви - результат як несприятливих умов соціалізації дітей (нехтування потребами дітей і жорстоке ставлення з боку власних батьків, досвід втрати своєї сім’ї та ін.), так і емоційної депривації, тобто відчуття самотності, коли ти нікому не потрібен, стан повної невизначеності в житті.
Прикладами депривації можуть бути випадки, коли дитина в 7 років безперервно смокче палець або сідає на підлогу і починає розхитуватися зі сторони в сторону, не реагуючи на умовляння. Така поведінка дитини викликає страх. Але насправді страшно не це, а те, що за спиною у такої дитини тисячі ночей на самоті, коли її ніхто не обіймав і не качав, і їй доводилося заспокоювати себе самій, як це можливо. Ті діти, які не навчилися смоктати палець і хитатися, просто не вижили.
Інший приклад: дитина не хоче вчитися. Слухає і ніби не чує, не розуміє елементарних речей. Гени? Патологія? А що буває з дорослими благополучними людьми після катастрофічних подій у житті? Чи здатні вони в цей час проявляти допитливість, зосередженість? Тим часом, у дитини, вилученої із родини, сталася у внутрішньому світі катастрофа ще більша. У неї зруйнований увесь світ. А їй при цьому пояснюють таблицю множення. Виходить, що це не дитина ненормальна. Це життя у неї склалося ненормально. І всі розлади здоров’я і поведінки, які ми спостерігаємо у дитини, - це нормальна реакція на ненормальні обставини.
Звідси випливає дуже важливий висновок: налагодиться життя - і все налагодиться. Такий підхід у вихованні дітей призведе до того, що дитина захоче жити, рости і розвиватися. Коли вона побачить і повірить, що її люблять, за неї вболівають, вона обов’язково постарається надолужити згаяне. І досвід сімейного влаштування це підтверджує: через рік-два життя в люблячій, турботливій родині дитина буквально розквітає, швидко росте, дізнається багато нового, у неї проходять навіть застарілі хвороби.
